Ще з підліткового віку Аліна для себе з’ясувала, що її робота мрії – робота з дітьми. У дитячому садку, чи в дитбудинку – їй було начхати, аби з дітьми. З дітьми Аліна легко знаходила спільну мову, могла навіть саму примхливу дитину заспокоїти, і просто було шкода: бачачи, як сучасні батьки байдуже ставляться до виховання своїх дітей, вона хотіла сама їх виховати. У результаті, через роки навчання та старанної роботи, вона вже працювала директором у ди тбу динку, і вважала, що їй неймовірно пощастило влаштуватися туди і досягти такого звання.
Хоч вона і була директоркою, але сама проводила з дітьми стільки ж часу, скільки звичайні вихователі. Особливо Аліні запам’яталася одна дівчинка – Сашенька. Її батьків не стало в аv арії, а сама дівчинка теж знаходилася в машині, тож уявити, що вона пережила – вже бол. яче. Вона була дуже сором’язливою дівчинкою, мала мало друзів, адже вона була замкнута і нетовариська. Вона була дуже гарною, у неї були дуже красиві яскраво-сині очі, так що довго вона в ди т будинку не затрималася, хоча за весь час, який вона там провела, вони чудово потоваришували з Аліною. Пройшло багато років із того моменту.
Сама Аліна ще працює у ди тбу динку, хоч і колишньої енергії у неї немає, але вона все одно намагається потоваришувати з усіма дітьми. І ось, одного дня, її син повідомив, що скоро приведе свою дівчину знайомити з Аліною. Дівчина була гарна, Аліна, побачивши її, представилася, як раптом ця дівчина в сль озах кинулась в обійми Аліни. Тільки подивившись у її яскраво-сині очі, Аліна зрозуміла, з ким вона зараз обіймається.