Одного ранку до нього в голову зайшла така думка: -Все, це кінець. Я її більше не люблю. Мені набридло в ній все, кожна дрібниця. Він лежав і дивився кудись у далечінь. А вона припала до його плеча, адже він знав, що через хвилин 5 почує її вже давно знайомий звук засинання. Тільки він знає всі ці дрібниці, йому доступні всі її таємниці. Але він зрозумів, що це не має ніякого значення, йому вона не потрібна.
Немає більше тієї пристрасті, яка огортала їх обох, немає нічого спільного. Він цілував її автоматично, без почуттів та емоцій. Він відповідав на її дзвінки просто звичкою, але його більше не цікавила її доля, як пройшов її день, що нового сталося. Того вечора він став безжально збирати свої речі. Вона плакала, благала його залишитися і все переосмислити.
Але йому навіть не хотілося щось обговорювати. Ближче до ночі він стискав у руках келих червоного і знову дивився в далечінь. Рукою він обіймав не свою кохану і рідну людину, а якусь незнайомку. Вранці незнайомка прокинулась разом із ним. Але він нічого не відчував. Він прогнав цю дівчину, бо від неї віяло чимось чужим і неприємним. Він рефлекторно шукав свою рідну і ось вона прийшла, ніби за покликом серця. Їм навіть не потрібно було поговорити, адже в цей момент він зрозумів, що помилявся. Вона і є його сенсом життя, який він більше ніколи не відпустить.