Я вже котрий десяток працюю в офісі. Мільйони разів бачила, як люди намагаються просунутися кар’єрними сходами, і на що вони готові, аби цей поступ був швидким і ефективним. Інесса була однією з таких співробітниць. Її взяли на місце секретарки, і вона повністю відповідала своїй посаді. Адже все, що потрібно було їй робити, це приносити чай, каву, документи на підпис і відповідати на запитання ”Шеф у себе?” А начальник у нас був шанувальником жіночої краси. Ми сприймали все це спокійно: мовляв, дорослі люди, хай роблять що хочуть. Але тільки навіщо начальник вирішив просувати її кар’єрною лісницею – нікому не зрозуміло.
Адже своїми інтелектуальними здібностями вона не тягнула навіть на місце наймолодшого фахівця. Він одразу міг дати Інесі керівну посаду, але це, як відомо, одразу кинулося б у вічі, тому начальник вирішив робити все поступово. Нещодавно її призначили на місце менеджера нашої компанії. Але веде вона себе на цієї посаді як 5-річна дитина. Несе якесь марення, а коли ми кажемо, що не збираємося витрачати на це свого часу – вона у сльозах біжить сkаржитися начальникові.
Шеф у нас – людина розумна. Він чудово розуміє, що його коханка розумом не блищить, тому намагається загладити ці скарги. Начальник просить нас підіграти, вдати, що наша Інеса – природжений лідер. Тому нам і доводиться вдавати, що ми зацікавилися її новою методикою, і типу пішли виконувати все, що вона вигадала. Ніхто, звичайно ж, не звертає на її слова жодної уваги, ось тільки навіщо нам усі ці клопоти? Терп іти її заради начальника? Звільнитися? Але куди я піду? Зараз не так легко знайти роботу з моєї спеціальності. Та й практично всі колеги тримаються за свої місця: часи не легкі.