І все-таки любили люди раніше по-іншому! Та й жили також, життя відчували глибше. Я з тієї породи людей, яка ще в підлітковому віці замість того, щоб захопитися модною тоді музикою, зачитувала до дірок історичні романи. Була тоді якась особлива романтика, не те, що зараз, нині люди надто доступні. Начебто «століття споживання» – це на товари та економіку, але й про людські відносини.
На вихідних я вирішила розібрати стару шафу і натрапила на воістину раритетну штуку- альбом прабабусі . Я її живою не застала, але бабуся мені багато розповідала про неї. Прабабуся була бібліотекарем і дуже любила читати. У фотоальбомі було багато старих фотографій, майже всі позаду підписани якось. Наприклад, під своєю фотографією вона написала:
«Дивно, що сумбур тільки в голові, а життя біжить, і колись ми станемо просто історією». За фотографією, яку вона діду відправила, коли він у відрядженні був, було написано: «Нехай на пам’ять тобі залишається нерухомє моє обличя». Я майже годину копалася у старих фотографіях і мимоволі думала, як багато цікавих людей та думок, які просто канули в минуле.