Ось уже п’ятий рік, як я слухаю закиди своєї мами щодо квартири. П’ятий рік – і майже щодня. Мені 30 років, і мама не втомлюється повторювати нам, які ми злидні. Каже, що, якби не вона, ми так і жили б під мостом, як бомжі, і точно не змогли б купити собі квартиру. Зараз ми живемо у маминій квартирі. У неї, природно, є ключі, і вона приходить до нас, коли захоче, заходить та господарює. Зрозуміло її квартира. Якось ми поїхали до батьків чоловіка, чудово провели у них вихідні, а коли повернулися додому, я була здивована побаченим вся наша кухня була перероблена.
Замість нашого столу, до якого ми вже звикли, стояв якийсь кутовий диван та маленькі табурети. Ніякого вільного місця не залишилося, і ми не уявляли навіть, де снідатимемо. Хто ж міг це зробити? Звичайно, моя мама. Вона переробила тут усе, як їй подобається. -Нічого, звикнете – сказала вона і пішла, грюкнувши дверима. Подруги не раз радили мені поговорити з мамою, пояснити їй, що кожній людині потрібен вільний простір. Але як я можу зробити те, що вони рекомендують?
Моя мама – людина із характером. Плюс до всього, квартира повністю належить їй і живемо ми тут на пташиних правах. Одного разу я зателефонувала мамі і сказала, мовляв, диван нам ні до чого. -Так? Якщо ви такі розумні, то чому у вас досі немає власної квартири? Навіть кімнату не можете зняти собі, злидні. Терпіть! Я не знаю що робити. У нас обох не дуже висока зарплата. Дозволити собі власне житло в цей період ми не можемо. Так і доводиться жити і терпіти всі витівки моєї мами.