З Люсею ми дружимо дуже давно, з самого дитинства. Я часто була в неї в гостях, тому знаю її старшого брата Ілюшу. Він у дитинстві був таким прихованим, не любив, коли до сестри приходили подруги. Ілля постійно сидів у своїй кімнаті і грав у комп’ютер. Він міг іноді навіть не помітити, що до будинку прийшли гості, і міг просто не вітатись. Це було так негарно, але потім я просто звикла до того, що Іллюша така людина. Нині нам із подругою по 30 років. Люся вийшла заміж, зараз чекає на дитину.
А я поки не була заміжня, щось часу не знаходилося або просто відповідного молодого чоловіка. І ось з недавніх пір я помічала, що Люся мені постійно нахвалює свого брата. Який Іллюша молодець, як же йому дружини не вистачає, а я його якраз з дитинства знаю, була б гарною кандидатурою. Але я знаю все про Іллю, тому бути з такою людиною вже точно не хочу. Він мені не рівний, у нього до 40 років нічого немає, крім пр0 блем із зором, тому що Ілюша, як у дитинстві звик грати в комп’ютер, так і зараз продовжує. Ілля один раз був одружений. Має 3-річного сина, якому він платить аліменти.
Так ще він зараз живе з батьками, бо на оренду свого житла грошей не вистачає. Так і сидить у своїй дитячій кімнаті та грає у комп’ютерні стрілялки та машинки. Я, звичайно, розумію, що Люся не хоче для мене поганого і не бажає зла, але її брат найостанніший чоловік, з яким я погодилася б жити. Тим більше я набагато перспективніша за нього. Зараз я працюю заступником начальника на фабриці, отримую хороші гроші, маю свою квартиру. Одна, але зате все своє. А Ілля працює програмістом, і то йому часом буває ліньки. Зробить одне замовлення на місяць, щоб грошей на їжу вистачало. А решту часу проводить у іграх.