Олена вийшла заміж у вісімнадцять років і відразу заваrітніла. Весь турбота про дитину лягла на її тендітні плечі. До того ж дівчинка вродилася примхливою. Бабусі обидві були молодими, працювали на повну силу. Чоловік також з головою пішов у кар’єру. Ніхто їй не помагав. Тому вже тоді Олена попередила чоловіка, щоб навіть не заїкався про другу дитину. Але первісток Олени вже школярка та розмови про другу дитину звучать все частіше. – Та з таким чоловіком тільки й робити, що дітей народжувати! – каже мама Олени. – Зарплата велика, трикімнатну квартиру купив, дачу збудував, шкідливих звичок не має. –
Знову пережити весь цей kошмар? Тяжку вагітність, примхливу дитину, набрану вагу! І все це тягти на своїх плечах? Не хочу! – відмовляється Лена.- Твоє небажання народжувати другого йде від того, що ти рано заваr-rітніла. Чи не встигла усвідомити радість від материнства. Та й важко тобі було. І фізично, і морально. У нинішньому твоєму віці все буде інакше, — наводить аргумент мама. – А якщо ні? Не хочу ставити експерименти на собі і на дитині! – Тепер по-іншому буде, – умовляє свекруха. – У вас своя квартира. Ми з твоєю мамою на пенсії, а значить тобі допомагатимемо, тільки поклич.
У тебе зараз і пральна машина є, і робот пилосос. З прибиранням жодних проблем. – Навіть якщо ви й допомагатимете мені, я все одно не хочу другої дитини. Мені моє життя подобається таким, яким воно є… – Мамочка, народи мені братика чи сестричку. Я тобі допомагатиму, няньчитися з ним буду, – просить дочка. – Я не хочу, щоб ти, ще сама дитина, ставала нянею, – відповідає їй мама. І лише Ленін чоловік нічого не каже. Він, звичайно ж, теж хоче другої дитини. Але надто любить дружину, щоб вимагати від неї те, що дружина зробити не хоче.