Тепер дні стали світлими та дуже спокійними. У зв’язку з цим зараз шукаю будинок у селі. Є широкий вибір будинків за доступними цінами. Гарний сільський будинок коштує навіть вище, ніж квартира в тій самій хрущовці, як я згодом з’ясував. Звичайно, мене це трохи дратує, але не сильно – я багато працюю і завжди домагаюся того, чого я хочу. За традицією, я іноді обговорюю свої майбутні цілі з членами сім’ї, і мої діти теж добре поінформовані. Діти вже передчувають наш переїзд до нашого заміського будинку і не можуть дочекатися, коли ми там житимемо. Насправді вони ненароком розповіли про це бабусі. Та, у свою чергу, не змусила мене довго чекати, зателефонувала та почала висловлювати всі свої претензії.
І чому я, її “улюблений” зять, тримаю в секреті від неї свої наміри, а вона все дізнається через своїх онуків? Отже, питання в наступному: чи мені дійсно потрібно ділитися з нею всіма своїми намірами? Проте, я освічений хлопець і повідомив, що планую виїхати в село і продати свою квартиру. І тут моєму подиву не було меж. Схоже, все, що мені потрібно зробити, це привезти її жити зі мною до села. А все тому, що вона зрозуміла, що ми родичі. Якби тільки вона була не аrресивною, мирною особистістю, але, на жаль, вона кікімора.
Вона навіть загрожувала розірвати нас усіх на частини. Звичайно, я не терпітиму її «комфортне» суспільство. Тоді я сказав: – Ви теж хочете жити у селі? Так просто продайте свою квартиру. Купуйте сільську ділянку та селіться там. Так, можливо, це викликало нашу колишню ворожість, яка помножилася в сто разів. Але що я можу зробити, адже я не зацікавлений у тому, щоб витрачатися ще й на тещу. Мої діти завжди намагалися уникати її, оскільки вона їм теж дуже не подобається. Тому я перепрошую, “моя любляча друга мама”.