Є в мене подруга одна – Світлана. Ми познайомилися з нею, коли вона вийшла за мого сусіда. Чесно кажучи, я раніше дивилася на Єгора і мимоволі запитувала себе: “А хто за такого взагалі заміж піде?” Нелюдимий Єгор був усе життя, та й грубіян, випити любив і міркувати, які жінки погані істоти. Та ще й так голосно завжди міркував, що вся наша вулиця була змушена вислуховувати його філософські мови тупі. І повелася на такого дурня Свєта. Вона із сусіднього села, про подвиги Єгора їй було невідомо. Та й молода вона, молодша за Єгора на років сім.
Коли він став до неї доглядати, вона відразу уявила собі щасливе майбутнє і навіть не стала заглиблюватися, що він за людина. Після медового місяця Єгор увійшов у смак, сподобалося йому мати владу над дівчиною, став він її бити. Не раз вона вся в сльозах до мене вдавалася. -Біжи ти від нього! – казала я. Вона дивилася на мене з жахом. -А що люди в селі скажуть? Мене батьки знаєш, як лаятимуть? -Дурна, немає нічого важливішого за твоє щастя.
Не послухала вона мене, зрештою догралася. Прийшла вона якось до мене і зніяковіло зізналася, що ваrітна. -Хочу, щоб у мого малюка була повна сім’я, впевнена, що поява дитини змінить Єгора! Я дивилася на неї із сумнівом. Горбатого й могила не виправить. У результаті недовго її ваrітність тривала, після чергового скандалу чоловіка вона втратила дитину. Отоді й поїхала до батьків, як я й радила.