Ганна Володимирівна вважала, що якщо її син уже досить натерпівся від р озлучення, то мені не варто звертатися до нього за аліментами. Звичайно, це ж так просто! Я саджаю хлопчика в комірчину, забороняю йому бажати їсти, пити, рости і дивлюся, як його батько справляється з негативними наслідками нашого роз лучення. Ініціатором розл учення була я. Я втомилася тягнути на спині всю сім’ю. Мій чоловік заробляв мало працюючи у своєму офісі, і йому було на це начхати. Та й навіщо йому це, якщо ми жили в моїй дошлюбній квартирі, де в холодильнику була їжа, рахунки оплачувались, а в нього залишалися гроші на пінне та інші гаджети у шафі. Я продовжувала годувати його, миритися з ним і не діставати його.
Я сподівався, що він подорослішає, змириться з тим, що тепер він є головою сім’ї, і візьме на себе відповідальність. Проте навіть народження дитини не допомогло. Мій чоловік все ще тримався за свою роботу. Хоча, дізнавшись про вагітність, він заявив, що змінить професію та робитиме все для сім’ї. Я повірила словам свекрухи: “Не тисни на нього, він ще не зрозумів, що він батько; у чоловіків все по-іншому”. Але все це мене вже дуже дратувало. У мене часто були з ним серйозні розмови, але він ніколи не тримав слова, коли казав, що все швидко налагодиться. Сказавши чоловікові, що ми розлучаємося, я докладно розповіла про свої претензії. Він додав, що дитина повинна рости у великій родині, і навіть згадав, що любить мене, намагаючись підняти настрій. Однак це не допомогло.
Я дала йому місяць на те, щоб влаштуватися на кращу роботу, допомогти у вихованні дитини, а він навіть не знав, де знаходиться дитячий садок – ось вам і дрібниці, які він обіцяв виправити сто років тому. Аліменти я запросила одразу, як тільки подала на роз лучення, бо знала, що вибити їх буде вкрай складно. Майже щодня до мене приходила Ганна Володимирівна, щоб переконати мене в тому, що я помиляюся і що я маю спробувати ще раз. Очевидно, їй чомусь не подобалася думка, що здоровий лось знову опиниться на її шиї.