Моя знайома по сходовій клітці останнім часом ходить така сумна. Нічого зрозуміти не можу, в чому річ. Адже нещодавно у неї син одружився, наче радість має бути в будинку, але знайома – чорніша за хмару. Увечері я побачила свою знайому, ми з нею розмовляли. Ми давно вже знайомі. Поки молоді були, то не встигали особливо спілкуватися, а як на пенсію вийшли, то часу хоч греблю гати. Я знаю, що 5 років тому вона стала вдовою. Син у неї вже великий, працює програмістом. А вона з чоловіком були із найпростіших процесій. Дуже скромні люди.
Вона довго збирали на невелику однушку, купили її і вирішили, що потім синові передадуть. Ось такі дбайливі батьки виявилися. І розповіла мені знайома, що на весіллі вирішила вона урочисто вручити ключі від квартири як подарунок. Вона подарувала, сказала, що квартира стане для них міцним фундаментом. Вони обидва були так раді великому подарунку. Тепер не доведеться винаймати житло і накопичувати нескінченно гроші. Тільки дивність, після весілля син з невісткою не поспішали перебиратися в нову квартиру. Нарешті син вирішив зізнатися.
Сказав мамі, що вони із дружиною квартиру хочуть продати, а на отримані гроші купити машину. Моя знайома так розлютилася на обох. Відразу зрозуміло, що вони ще діти, коли такий вітер по голові гуляє. Про яку взагалі машину можна думати, якщо потім жити буде ніде. Тож знайома не віддала їм ключі, не дозволила продавати квартиру. Це зараз їм хочеться грошима розкидатися, а мине час і зрозуміють, що квартира – найкращий варіант.