Я виховувала свого сина одна. Чоловік пішов до якоїсь жінки, як це часто буває. А я взяла всю силу в кулак, почала працювати і старатися для свого сина Сергія. Все життя пропрацювала у школі вчителем. Нині Сергію 25 років. Він сам нещодавно влаштувався у гарну компанію, взяв собі квартиру в іпотеку у тому самому будинку, де і я живу. Все в нього добре, але тільки не може собі гарну дівчину знайти. Усі якісь невідповідні. А я зате знайшла собі подружку. Це моя сусідка Тоня. Вона молодше мене на 10 років, але ми швидко порозумілися. Тоня ро повіла, що нещодавно роз лучилася із чоловіком. Я так здивувалася, наче він здавався нормальним мужиком. Але Тоня не звикла на життя скаржитися, розповіла, що виявляється її чоловік сильно пив.
А у них 15-річна донька є, соромно було вирощувати дитину в такій атмосфері. Так останнім часом він настільки опустився, що міг навіть руку на дочку підняти. Так у Тоні весь терпець урвався. Вона остаточно вигнала його. І після цього минуло трохи більше року. Я помітила, що мій син вечорами гуляє в нашому дворі. Ще й квіточки тягає, але сам поки що нічого не ро зповідав, а я була в очікуванні. Якось я вийшла пізно ввечері до магазину, зустрілася з Сергієм біля під’їзду. -Синку, ти вже тиждень тут з квітами стоїш. Може все ж таки скажеш, хто вона? -Так, я в 35 квартиру … мам. -А, Тоні, до її доньки? Ну добре. Мене бентежило, що дочка Тоні все ж таки сильно молодша за сина мого. Але я хоч знаю, хто вона. Тим більше, з її матір’ю ми близькі подруги. І ось через півроку Сергій мені оголошує новину: -Вона вагітна, ми подали заяву до РАГСу. Я була щаслива, але було дивно. Все ж таки дівчинці нещодавно 18 років виповнилося, поспішають молоді. Зайшла я до Тоні, щоб привітати свою майбутню сваттю. А Тоня вся така щаслива, каже мені:
Ну ось і породнимось нарешті, ніколи не думала, що невісткою твоєю стану. – Як це невісткою … хіба не сваттєю? – Ні… у моєї доньки немає хлопця. – А вагітна виходить, ти? Це було жа хливо… як мій син, такий молодий, міг вибрати собі жінку на 15 років старшу за нього, так ще й з донькою дорослою. Того дня я перестала спілкуватися як із Тонею, так і з сином. Взимку я побачила, як син гуляє з Тонею і невеликим візочком по парку. Адже це мій онук, серце тьохнуло. Я прийшла до них у гості увечері, попросила одним оком подивитися на онука – копія Сергія. У мене аж сльози полилися. Ми обійнялися з Тонею, разом роз плакалися. Я зроз уміла, що вік – це не головне, адже вони щасливі – це для мене найцінніше.