Я єдина дитина своїх батьків. Тоді це було незвично, адже у всіх було по 3, по 4 дітей. Мої батьки постійно працювали. Ні, серйозно, я їх пам’ятаю постійно в роботі. Вони вирішили забезпечити якість мого життя, а не кількість дітей, ось я і залишилася єдиною. Вийшовши заміж, я переїхала в місто з чоловіком, де ми продали його двокімнатну, я додала грошей – подарунок від батьків на весілля, і ми купили трикімнатну – простору, світлу!
Мої батьки і тоді постійно були в роботі, доглядали за великим господарством… Але з часом від такої кількості роботи здоров’я батьків погіршилося, а незабаром не стало батька… Мама залишилася одна і дуже сумувала, тому ми кожні вихідні залишали всі справи з чоловіком і їхали до мами. Одного разу мама потрапила в ліkарню на 2 тижні. Вона вже зовсім ослабла до того моменту, тому за ці два тижні я попросила чоловіка продати господарство мами, щоб вона могла спокійно переїхати до нас.
Коли мама виписалася з ліkарні, і ми розповіли їй про все (правда, будинок ми не продали, щоб вона будь-якої миті могла поїхати у свою хатинку), мама все зрозуміла і погодилася до нас переїхати. Все б нічого, але я бачу, що мама старіє на очах. Всяка радість зникла, в її очах з’явилася печаль і туга за рідним краєм. Вона навіть говорить неохоче. Я вже не знаю, як з нею бути, мені дуже складно.