Коли я тільки-но почала зустрічатися з Толею, вже тоді зрозуміла, що він дуже економний. Він ніколи не дарував мені квітів, по кав’ярнях ми не ходили. Все, що у нас було до весілля – це кілька походів у кіно, і один пікнік із друзями. Оскільки це був мій другий шлюб, а перший чоловік був справжнім марнотратом, я навіть цінувала таку межу характеру свого нового обранця. У Толі в житті все було нормально: своя квартира, машина. Тільки варто мені прожити з ним рік, і я зрозуміла, наскільки мені буде складно.
Анатолій завжди вселяв мені факт, що якщо якась річ коштує дуже дешево, це ще не означає, що вона погана. Тому купували ми переважно речі якихось незрозумілих брендів, про всі акції в магазинах, можна сказати, ми знали заздалегідь. Якось до нас у гості мали прийти друзі, і я попросила Толю купити куряче м’ясо. І він купив, щоправда, лише крильця, оскільки тільки вони були по акції. Коли я заглядала в його гаманець, то не могла повірити своїм очам, коли бачила, скільки купонів та бонусних карток у нього там містилося. Якось я серйозно застудилася, і сил на те, щоб приготувати вечерю, у мене не було. Попросила чоловікові замовити піцу. Толя покопався у своїх купонах, нічого від піцерій не знайшов – тому ми з’їли того дня дуже дешеві суші.
А коли друзі покликали нас на шашлики, то я остаточно зганьбилася. Анатолій сказав, мовляв, навіщо купувати пластикові склянки, якщо можна принести посуд із дому? Навіщо купувати свинину, якщо курка теж м’ясо? Друзі вже звикли до його витівок. Можна сказати, не ображаються на нас. Тільки мені ось з кожним роком все складніше та складніше. Який сенс так жити? Адже у нас обох хороша робота, дітей немає, за квартиру не платимо. На що нам заощаджувати?