З Людмилою, моєю сусідкою по майданчику, ми навіть до пуття знайомі не були. Познайомились, коли вона прибігла до мене зі скаргою. – Доброго дня. Ви рибу смажите? – Запитала вона, постукавши до мене. – Я. – Чи можна попросити, щоб ви не робили цього? – Що так? – Здивувалася я. – Розумієте, я на третьому місяці ваrітності. І в мене страшєний токсикоз. У мене вся квартира смердить вашою рибою і мене буквально вивертає навиворіт, – пояснила вона своє прохання. – Як же запахи з моєї квартири проникають у вашу? – Здивувалася я.
Адже ви живете не наді мною, і не поруч, а навпаки, через майданчик. – Не знаю. Але запах є, а рибу у всьому під’їзді смажите тільки ви. Я всіх сусідів оминула. Так як на той час куховарство я вже закінчила, то задовольнити її прохання не коштувало ніякої праці. Пообіцяла, що найближчі шість місяців рибу смажити не буду. Потім вона прибігла до мене, коли я смажила картоплю. Потім поскаржилася на запах яєчні. Потім була черга м’яса. Навіть рис та гречка їй пахнуть. І лише зі звареними мною макаронами у неї проблем немає. Але ж я не можу шість місяців сидіти на одних макаронах? – А може ви поки харчуватиметеся десь в іншому місці? – Висунула ідею Людмила. – Де це, наприклад? – Вирішила уточнити я.
Ну, у якомусь кафе, – порадила вона. – Із задоволенням, якщо ви мені оплачуватимете рахунки. Обіцяю не шикувати, – запропонувала я. Такий варіант її не влаштував. – Тоді пораджу вам поставити витяжку у себе у квартирі. Вона швидко вивітре запахи з вашої квартири, – у свою чергу порадила я. – Я, між іншим, ваrітна! – пирхнула сусідка і пішла до себе у квартиру. Який зв’язок між її ваrітністю та встановленням витяжки, я так і не зрозуміла. Але з тих пір, хоч би скільки вона стукала я їй двері не відчиняю. Набридли її скарги.