Віра виховувала свого сина сама, адже чоловік пішов від них, коли хлопчикові не було двох. Спочатку жінці було дуже складно, але згодом ставало дедалі легшим і легшим, адже з віком Вадим ставав, звичайно ж, самостійнішим і дуже допомагав мамі у всем, що раніше та робила сама. До 38 років Віра змогла продати однокімнатну квартиру, що дісталася їй від бабусі, і купити троячку, додавши до грошей від продажу свої заощадження. На щастя Віри не було межі, але це щастя зросло в кілька разів, коли Вадим заявив, що збирається привести додому свою наречену. Дівчина Вірі сподобалася: дуже вихована, мила, скромна – таких у наш час мало де зустрінеш. Однак, коли молодята одружилися і почали жити з Вірою, дещо змінилося.
Не так собі Віра уявляла спільне життя з ними. Аліса, Невістка Віри, поводилася дуже нахабно і неповажно до жінки. Віра намагалася не втручатися у життя молодих, навіть весь день проводила у своїй кімнаті, виходила лише поїсти, попити чи в туалет сходити. Віра навіть готувала в маленьких каструлях, щоб у молодих була можливість готувати собі те, що вони забожаютьл, а не доїдати за Вірою, грубо кажучи. З часом все ставало тільки гірше: молоді могли слухати музику дуже голосно до самого ранку, могли сваритися пізно ввечері, коли Віра хотіла спати, могли перекинути на неї всі справи по дому. На той час гора брудного посуду в раковині та брудна одежа по всьому будинку була звичайною справою.
Віра вирішила серйозно поговорити з дітьми, але нічого крім звинувачень від них і вимог не втручатися в життя, жінка не отримала. Якось, повернувшись додому, Віра почула розмову молодих: – Мама запропонувала розміняти троячку на дві однушці, щоб ми могли жити кожен у своєму будинку, – пояснював дружині Вадим. – Ти думаєш, я відмовлюся від троячки в центрі? А ні, коханий, нехай терпить нас далі. Я з цього будинку ні ногою! Тоді Віра почала голосно сміятися. Вона подумала: з якого дива вона повинна продавати свою квартиру заради сина? Вони вже дорослі люди і самі можуть нагромадити собі на житло. Віра виселила сина з невісткою і жодного разу ще про це не пошкодувала. З людьми треба поводитися так, як вони заслуговують.