На даний момент ми проживаємо в моїй двійці втрьох: я, син та невістка. У всіх у нас робота, ми непогано заробляємо, зустрічаємось лише увечері. Але в мене є одна проблема: у свої роки я живу проблемами сина та невістки. Весь їхній негатив я коплю у собі. Можна сказати, що я живу їхнім життям. Одружені діти вже третій рік. Вони збирають гроші на квартиру: хочуть взяти кредит, тож їм потрібна сума на початковий внесок. З дитиною вони не поспішають: хочуть спершу стати на ноги. Але квартира у нас велика, і місця має вистачити на всіх.
Останнім часом у молодих почалися якісь проблеми. Невістка, Олена, повертається додому і починає скаржитися мені на мого сина. Я заспокоюю її, кажу, що все буде гаразд. Але приходить Діма, похмурий, мовчить, нічого не каже. Спочатку я навіть відчувала якусь відповідальність: мовляв, маю нагоду згладжувати їхні сварки та зберігати родину. Але зараз я зрозуміла, що вони мною просто користуються.
Розумію, що у всій ситуації винна лише я. Адже сама привчила, що можу бути для них подушкою і вони можуть приходити до мене з усіма проблемами. Зараз я настільки втомилася від усього, що просто відмовляюся вислуховувати їхні претензії один до одного. Натякаю, що мені вже байдуже на їхні сімейні проблеми: мовляв, не діти, самі все можуть вирішити. Але поки що нічого не допомагає.