Андрій, чоловік Галини, пізня та єдина дитина у тата з мамою. З’явився світ, коли батьки вже й сподіватися перестали. Син любить і піклується про батьків. Нині старим Андрія під сімдесят. Вік, коли проявляються усілякі болячки. Тільки його дружина іншої думки – вважає, що батьки маніпулюють сином. – Чоловік вірить усім скаргам батьків та біжить їм допомагати. Здебільшого грошима, – скаржиться Галина та намагається протистояти витоку коштів зі своєї родини на допомогу свекрам. – На перший погляд все так і має бути – батькові з матір’ю допомагати необхідно.
Але ж у нас своїх проблем навалом: живемо на зніманні, дворічна донька, я в декреті, живемо на зарплату чоловіка. Якщо ми не голодуємо, це не означає, що шикуємо. Мої батьки чомусь нічого не просять у нас. Більше того – допомагають. У гості прийдуть, то обов’язково з подарунком для онуки. Майже всі іграшки та одяг для Наташеньки придбали вони. На День Народження мама притягла цілу сумку подарунків. А свекруха лише кофтинку власної в’язки. Гаразд би щось пристойне зв’язала, так без сліз не поглянеш, точнісінько як у тому прислів’ї: “З миру по нитці …”, без сліз не поглянеш. А вона твердить: “Ручна робота, ручна робота…”. Одягу у дочки Галини навалом. Усіх кольорів та фасонів.
І кофточки є, і светорочки. Підібрано так, щоб поєднувалися з іншими речами. А кофта, вив’язана свекрухою, ні з чим не поєднувалася. Та ще й пряжа б/у. – Свекруха на онучці заощадила, та ще й лізла весь час: “А давайте приміряємо!”. Зрештою, Галина не витримала і відшила свекруху: – Ганно Марківно, ми її носити не будемо. Ви, краще, заберіть її собі, розпустіть і зв’яжете щось інше. Свекруха насупилася, але нічого не сказала. А ось Андрій висловив своє ставлення до вислову дружини, коли вони залишилися самі. – Ти повинна була подякувати, забрати подарунок, а не ображати мою маму своїм “фі”!