На весіллі єдиного сина я була на сьомому небі від щастя. Я дуже чекала цього дня, як і чекала, коли він подарує мені онуків. Невістка з маленького містечка переїхала до нашого близько 5 років тому. Її сім’я не багато собі могла дозволити, тому я взяла на себе не лише оплату за місця своїх родичів, а й відеографів та фотографів. Весілля мені коштувало чималу суму, але мені було не шкода. Тим більше, що то був мій єдиний син. Замість весільної подорожі молодята віддали перевагу грошима і купили на них стареньку машину (ну, на що вистачило).
Тут виникла інша проблема: господар будинку, де мешкала моя невістка, вирішив підвищити ціну за оренду вдвічі. Це було б безглуздо віддавати такі гроші за, скажу по секрету, так собі квартирку, куди і світло нормально не потрапляло, і дихати не було чим. Тоді я вирішила віддати дітям свою другу квартиру. Не подумайте, що я якась скнара, просто квартира знаходилася на одному кінці міста, робота сина – на іншому.
Йому було незручно там жити. Загалом, в’їхали молоді в квартиру, я, якщо чесно, чекала хоча б пару слів подяки, але натомість отримала невдоволення від невістки, мовляв, у мене і шторки не такі, і шпалери старомодні, і посуд якийсь старий, і сусіди буркотливі. Ага, сусіди… Якось одна моя сусідка сказала, що випадково почула, як невістка налаштовує сина проти мене і каже гидоти про мене весь день. І що мені тоді залишалося робити? Я вигнала цих пар азитів зі своєї квартири. Син перед виходом мені ще пару слів кинув в обличчя. Про свій вчинок я не шкодую. Потрібно цінувати, що мають, а не вимагати більшого.