Я рано вийшла заміж. Мені тоді було лише двадцять. Взагалі я була дуже невпевнена в тому, що готова до заміжжя в такому віці, але мама мене вмовила: -Ти знаєш, що Слава з хорошої родини? Хлопець він добрий, навіть освічений, ти просто не маєш права від такого відмовитись! Бачила який у їхньої родини будинок? Ти житимеш як у шоколаді. Умовляла вона дуже наполегливо і зрештою я здалася.
Ми зі Славою ледве були знайомі, коли весілля зіграли. Він просто побачив мене десь у селі, і я йому сподобалася. Взагалі по батькам Слави було видно, що вони не дуже раді такій невістці як я, розраховували на жінку солідніше, яка їм підходить за матеріальним статусом. Але що вдієш, що синові сподобалася така простушка. Незабаром ми одружилися, жити, зрозуміло, стали у батьківському домі Слави. Він у них великий та двоповерховий.
Вперше потрапивши туди, мені здалося, що я принцеса із казки. Але пізніше з’ясувалося, що я в кращому разі служниця цього замку. Я не мала голосу в цьому будинку абсолютно, ніхто зі мною не рахувався. Власне, як і з моїм чоловіком. Але Славу повністю влаштовувала роль маминого синочка, він у всьому її слухав. Коли я народила дитину, дитину у мене відібрали, а мене відіслали назад до батьків. Я дуже сумую за своїм сином, але нічого вдіяти не можу. Батьки Слави надто впливові люди у нашому окрузі.