У багатьох важких підлітків буває такий період життя, коли вони ненавидять своїх батьків, які просто намагаються зробити їм добро. У моєму випадку все навпаки, і я небезпідставно та щиро готовий сказати, що я не люблю і не поважаю своєї рідної матері. Так, вона мене народила, але на цьому її добрі вчинки закінчуються. Все, що вона для мене зробила – вона непогано так зіпсувала моє життя.
Що я можу сказати про людину, яка у п’яному стані мене за була у барі, рідну свою дитину в барі! Адже вона того разу навіть не повернулася за мною, за мною приїхала людина, яка, можна сказати, врятувала мене, від рук моєї ж матері, а саме моя тітка. Свої підліткові роки я провів саме з тіткою та її сім’єю: з моїми двоюрідними сестрами. Сестри були старші за мене, і вони разом з тіткою дбали про мене, за що я їм надміру вдячний. За їхню турботу і працю, я спробував їм віддячити, і вже з 16 років я влаштувався на роботу рознощиком газет, щоб фінансово хоча б такою мірою допомогти тітці.
Всі ці роки моя мати навіть не цікавилася мною, просто жила собі, випивала, як і раніше багато веселилася зі своїми товаришами по чарці, а сім’ї в неї не було. Сім’ю їй замінили порожні пляшки міцного алкоголю. Усю мою увагу я зосередив на тому, щоб, вже подорослішавши, допомогти тітці грошима та й по господарству по можливості. Тітка завжди стверджувала, що мені не варто ненавидіти мою матір, що вона непогана, просто життя в неї нелегке, але мою думку вже неможливо було змінити.