П’ять років тому моєму чоловікові від тітки дістався будинок у селі. Знаходився він на самому краю маленького села, яке було дуже далеко від столиці. А ми з чоловіком живемо у столиці, коли ми вперше приїхали, щоб подивитися на спадщину, побачили, що будинок знаходиться не в найкращому стані. Він був дуже старий, відчайдушно потребував ремонту. З будинком до нас також перейшов у спадок город, але за ним теж давно ніхто не доглядав, тому стан був вкрай плачевним. Ми вирішили, що краще продати спадщину, бо жити ми там точно не збиралися.
Ми виставили будинок на продаж, хоча ціна була дуже низька, ніхто все одно не хотів його купувати. Нас не було в цьому будинку майже два роки, було дуже багато інших турбот. Але коли ми приїхали, то побачили, що в будинку хтось живе. Хтось поправив огорожу, навів лад у дворі, білизна сушилася, у вікнах горіло світло. Ми дуже здивувалися. Коли постукали, нам відкрив чоловік.
Виявилося, що це далекий родич нашої тітки, який вирішив переїхати до села, коли його родина опинилася у плачевному фінансовому стані. Його звільнили з роботи, оплачувати орендоване житло вони більше не могли, тож залишилися без даху над головою, приїхали до села, щоб попросити у тітки дах, але тут з’ясували, що її немає в живих. Ми зовсім не були проти, що Іван із дружиною тепер там живе.