Як і будь-яка інша молода дівчина, яка вийшла заміж за свого хлопця, що планувала ще задовго до шлюбу, у мене на момент весілля була купа планів, можливих наслідків, і просто в голові я тримала лише одну думку, а саме те, як щасливо ми з чоловіком житимемо, починаючи з того моменту. Мені здавалося, що мій чоловік, як і я, щиро радий нашому шлюбу, і що наш союз триватиме багато років, але виявилося, що мій чоловік мав зовсім інші плани на наше спільне життя. Так, він мене любив, але в тому й річ, що «кохав».
Це кохання вже охололо, але чи давно – я сама не знала. Я була дурною, думала, що мій чоловік, який, ще навчаючись в універі, дівчат пару разів на тиждень змінював, зможе прожити зі мною довге та щасливе сімейне життя, і весь цей час ще залишатися вірним мені, адже я йому реально довіряла і від нього чекала того ж, але лише потім я усвідомила, що дарма. Через кілька тижнів після весілля, коли в мене тільки з’являлися припущення, що я вагітна, мій чоловік мені повідомив, що у нього намічається відрядження на кілька тижнів в іншє місто. Я в цьому не бачила нічого підозрілого і зі спокійною душею, побажавши успіхів на прощання, відпустила його.
Весь тиждень він підтримував зі мною зв’язок, ось тільки говорячи з ним, у мене було таке враження, що я нав’язуюсь, але я вважала це почуття помилковим. І ось, через пару днів біля порогу мого будинку здався свекор, який, судячи з того, що тримав кепку, притиснувши до грудей, прийшов не з найкращими звістками. Так і виявилося. Мій чоловік попросив йому передати, що з “відрядження”, він уже не повернеться, і насправді він просто хотів зі мною розлучитися, але йому не вистачило духу та мужності сказати мені про це в обличчя.