Ми познайомилися з Томою у поїзді. Вона була така гарна, що я не зміг не підійти. Ми розмовляли, я відразу відчув, що мені з цією людиною добре. Зрештою ми обмінялися номерами. Після кількох побачень стали зустрічатись. Через певний час зрозумів, що жити не можу без цієї людини. Я постійно за нею нудьгував. Тоді я запропонував їй одружитися. Ми були дуже гармонійною парою. За рік Тамара заваrітніла. Нашому щастю не було меж. Усю ваrітність я чекав появи нашої спільної дитини, як дитина чекає на новорічне диво.
Під час ваrітності ми збирали колаж із фотографій, де Тамара була на різних термінах ваrітності. Ми планували зібрати всю історію та показати потім нашим дітям. Останні місяці я був особливо уважним, як дбав про дружину. Сутички у неї почалися дуже різко. Я подзвонив у швидку, перед тим як переїхати ми зробили останню фотографію. Під час ваrітності дружина не мала жодних ускладнень, але полоrи були дуже важкими. Після 20 хвилин в оп ераційній ліkар вийшов і сказав, що вони борються за життя моєї дружини. Я був вражений.
Я дуже боявся за Тамару, молився, щоб у неї все було добре. Ще через 15 хвилин ліkар вийшов і сказав, що у мене народився син, але дружину врятувати не вдалося. Я не вірив своїм вухам. Мені передали на руки маленьку, кричачу грудку, але я, притискаючи її до серця, не міг повірити в те, що сталося. Мене пустили до операційної, щоб востаннє побачити дружину та попрощатися. Тут я не стримався, заплакав як хлопчик, обійняв її, притиснув нашого сина до її грудей. У цей момент сталося якесь диво: вона дихала. Ліkарі кажуть, що таке в ліkарській практиці неможливо. З нами сталося щось чарівне .