Цей випадок трапився 10 років тому. Я тоді прогулявся у парку, час був досить пізній. Подивившись на годинник, я поспішив додому, знаючи, що дружина почне переживати невдовзі. Я вийшов із парку, попрямував до наших кварталів. Я вийшов із парку, попрямував до будинку. Я вже був за кілька метрів від дому, коли я побачив, що жінка стоїть на краю пішохідного переходу, розмовляє телефоном, а вантажівка з усією швидкістю прямує в її бік. Тут я побіг з усіх сил, в останній момент встиг відштовхнути жінку, зблизу виявив, що вона ще й ваrітна.
Ненормальний водій виїхав на пішохідний перехід та врізався машиною у стовп. Я намагався відновити дихання, паралельно намагався набрати швидку та поліцію. Незабаром поряд із місцем події зібралося багато людей. Я поспішила вивести ваrітну жінку звідти. Жінка мені палко дякувала. Я провів її до самого дому, жила вона недалеко. Там нас зустрів її чоловік, він потис мені руку і теж подякував. Тільки після всіх цих пригод я подався додому. Я й забув з часом про ту історію. Я не вважав себе якимось героєм, адже будь-яка нормальна людина на моєму місці вчинила б також. У нас із дружиною є син. Нещодавно у нього виявили досить складний діагноз, була потрібна операція, але такої великої суми у нас не було.
Ми всіляко намагалися її дістати, але безуспішно. Якось під час обстеження лікар якось дуже уважно на мене подивився і вигукнув: – То це ви, а я все думаю, де я вас бачив! Це ви врятували мою дружину та дитину! Ну, пам’ятаєте, коли машина виїхала на тротуар? Тут я впізнав свого старого знайомого. То був чоловік врятованої жінки. Чоловік був такий вдячний мені, що зголосився провести операцію безкоштовно. Ми з дружиною не чекали такого щастя, тепер наш син абсолютно здоровий.