У нас у колективі з’явилася нова людина. Я вирішила виявити ініціативу в знайомстві, щоб новенький швидше став почуватися впевненіше. Але зараз, я так розумію, моєї допомоги і не знадобилося, тому що він зараз набагато впевненіший за мене. В мене просто слів немає. Спочатку колега став якось більше уваги приділяти саме мені. Я подумала, що це від того, що я перша з усіх почала йому допомагати, все розповідати та пояснювати по роботі. А потім я помітила, що він постійно намагається торкнутися мене, потім на обід тільки зі мною йде, поруч сідає, постійно з мене очей не зводить.
Далі він почав робити мені компліменти. А потім так взагалі запросив на побачення, хоча я постійно ношу обручку. Я неодноразово говорила про свого чоловіка та дитину, але його це не зупиняє. Тоді я вирішила прямо сказати людині, що такий формат спілкування мені не подобається. Але й тут він нічого не зрозумів. Я пішла на останній крок і вирішила звернутися до начальника. Розповіла йому всю ситуацію, але його реакція мене просто вразила: -Так ти радіти маєш. -Що? Ви мене взагалі слухаєте? Чому тут радіти? -Що на тебе таку увагу звертають.
Ти дивися, адже він хлопець хороший, не пропусти такого. -Та що ви кажете таке, у мене чоловік і дитина є! -Ну і що, розлучення ніхто не скасовував. Я все ж таки постаралася переконати начальника, щоб він поговорив з новеньким. Але мені здається, що той мої слова серйозно не сприйняв. А що найстрашніше: раптом він чудово і без мене все знає, і його новенький це друг, який хоче бути зі мною. Не знаю, наскільки точно, але я вирішила, що шукатиму нове місце роботи, а потім звільнюся.