Ми начебто непогано жили. У мене повна сім’я, є батько, мати та молодший брат. Влад молодший за мене на десять років, він молодша дитина в сім’ї. Мені вже 22 роки. Нещодавно мій хлопець зробив мені пропозицію. Коли почалися приготування до весілля, постало питання про те, де ми житимемо. Батьки мають дві квартири. В одній ми живемо, а іншу, яка дісталася мамі у спадок від бабусі та дідуся, ми здаємо в оренду. М
ама запропонувала пересилити квартирантів та віддати другу квартиру мені та Ігорю. Але на цьому ґрунті виник конфлікт. Батько стверджував, що майно варто ділити порівну між дітьми, бо так несправедливо. -Але Тася скоро вийде заміж. Їм треба десь жити. Чому б не віддати молодій сім’ї одну квартиру, якщо у нас є така можливість? -Наполягала мама. -У нас квартира двокімнатна, а та трикімнатна.
Чому трикімнатна має дістатись повністю Тасі, а двокімнатна, так само ми з нею на додачу, нашому синові? Якщо ти так зробиш, я подам на розлучення, – чинив опір її точці зору батько. У результаті вийшло так, що мама його не послухала, переписала на мене другу квартиру. А батько справді подав на розлучення після стількох років спільного життя! Чесно кажучи, мене ображає, що він любить молодшого брата більше за мене.