Гліб із Людою прожили разом 46 років, вже онуки є, скоро правнук з’явитися повинен. Якщо подивитися на їхню родину збоку, то здається, що все добре. Великий будинок, Гліб сам працює на заводі, Люда у школі. Донька вдало вийшла заміж за дипломата, онуки слухняні, щоліта великою компанією збираються у бабусі з дідусем у селі. Тільки все не так насправді. Люда стільки років терпить друге життя Гліба, яке він веде. Вона чудово розуміла ще з молодості, що чоловік їй зраджує, але на все заплющувала очі. Сам Гліб кілька разів сильно пошкодував, що одружився з Людою.
Хоч вона і прекрасна господиня, відмінна мама і бабуся, тільки поспішили вони тоді. Коли Гліб повернувся з армії, то просто не впізнав свою давню сусідку Людку, дівчинка так виросла, погарнішала. Стали вони часто гуляти, перше кохання трапилося. А як Гліб зрозумів, що почуття вже минули, то з’ясувалося, що Людка ваrітна. Батько змусив одружитися, щоб не зганьбитися. Так і вийшло, що вони вже 46 років разом живуть. І ось сталося так, що Глібу ввечері стало погано, все потемніло перед очима. Потрапив до ліkарні з нападом, але його вдалося вчасно врятувати.
Тиждень він пролежав у ліkарні, донька та онуки приїхали, щодня відвідували всі, окрім Люди. Коли Гліба виписали, він приїхав додому. Люда навіть не запитала, як він почувається: -Я все життя тер пі ла твої витівки та пригоди, чудово зрозуміла, що ти зі мною жити не хочеш. Може тоді свої останні роки проживеш із тією, кого насправді любиш. -Ні, Людо. Я в ліkарні на межі життя зрозумів, що саме ти є моєю найближчою людиною. Пробач мені… Я більше нікуди від тебе не піду.