Дружина покликала всіх до столу. Марина гриміла посудом, але поставила на стіл знову лише дві тарілки та дві вилки. Зайшовши на кухню, Павло знову зажурився. Дружина ввімкнула серіал і звично уткнулася в екран телевізора, механічно розжовуючи їжу. Син підліток забрав свою тарілку і пішов у кімнату. Марина не любила накривати на стіл, і сина ніколи не запрошувала, виправдовуючи це тим, що на кухні тісно.
Насправді троє могли без проблем поміститися, просто Марина не любила, коли хтось під час їжі розмовляє та відволікає її від перегляду своїх серіалів. Павло зажурився, він мимоволі згадав, як колись кухня була в їхній родині місцем, де вони сиділи та затишно балакали. А тепер кожен сам по собі. ”Невже ми віддаляємось?” – подумав він. -Марино, а нехай Макс з нами посидить, – запропонував він.
Тихо, ти мені заважаєш! Ні, йому й у своїй кімнаті добре, – відповіла дружина, навіть не обернувшись. Особливо сумно Павлові ставало після того, як він відвідував своїх батьків. Адже там він на якийсь час повертався в дитинство, він бачив, що батьки щасливі. У них там завжди було затишно, вся родина сиділа за столом і їла смакоти Ганни Петрівни. Коли він повертався додому, відчував порожнечу. Одне питання крутилося в його голові: “Чи можна ще все врятувати?”