Син Сергія Івановича Кирило зібрав трактор із запчастин від батьківського трактора. Вісімдесятирічний старий поскаржився дільничному і зажадав, щоб той повернув техніку. – Та він сам мені запропонував забрати непотрібні йому деталі від трактора. А тепер, коли я з них зібрав трактор, хоче забрати його собі? – обурився Кирило, коли дільничний прийшов до нього. – Нічого я йому не дам. Сергій Іванович звернувся до суду з тією самою вимогою. – Батькові майже 80 років, і він ніколи не сяде за кермо цього драндулета.
Він просто хоче показати свою силу, мене підкорити. Щоб я щоразу йому кланявся, просив дозволу взяти трактор. Він готовий до ганьби, щоб приструнити мене. Я йому гори запчастин поверну – нехай збере з них щось, – роздратовано розповідав на суді Кирило, – Мати цим трактором дістала: поверни та поверни. Та й навіщо йому трактор? Він же нічого не бачить. Їздити не може. А я його до діла пристосував. Валерій розповів, як шукав деталі, як підбирав колеса, скільки часу і грошей витратив. Але суд виніс вердикт на користь Сергія Івановича.
Я поверну те, що взяв у нього, – сказав син. Минуло три дні, але син ще не повернув батькового трактора. Старий знову поскаржився дільничному. Тому знову довелося йти до Кирила. – Та поверну, я, поверну йому все, що в нього взяв, – сказав Кирило. – Через пару днів. – Тоді пиши розписку, – сказав дільничний. – Інакше ж Іванович знову піде до суду. А там уже пристави до тебе приїдуть. Кирило написав: “Зобов’язуюсь до такого числа повернути все, що забрав у батька”. Підпис, дата. Дільничний пішов задоволений. У призначений день, зранку, Сергій Іванович виявив у себе на подвір’ї купу брухту. Ті запчастини, які сам віддав синові.