До свого дванадцятиріччя я росла у щасливій повноцінній родині. Мама мала маленький квітковий павільйон. Сама за господарку, сама за продавщицю, сама за прибиральницю. Батько був далекобійником, і місяцями був відсутній удома. Але коли він приїжджав, моє життя перетворювалося на казку. Ми з ним грали у м’яч, гуляли у парку, крутилися на каруселях, а перед сном він читав мені казку. Мама та тато дуже любили один одного. Я не пам’ятаю жодної нагоди, щоб вони сварилися. Ми з мамою проводжали батька в черговий рейс, який мав тривати кілька місяців. Мама сумувала, я плакала.
А через три тижні, розважаючись із однокласниками у ТРЦ, я побачила тата. З якимсь хлопчиком на плечах. Я кинулася до нього, але він, помітивши мене, поспішив зникнути в натовпі. Я не змогла його наздогнати. Увечері я розповіла про це мамі. – Напевно дізналася, – відмахнулася вона. – Не дізналася, – зтверджувала я. Але мама все одно мені не повірила. Через місяць, у соцмережі, мама від когось отримала фотографію батька з жінкою та двома хлопчиками. Один був той, з яким я бачила його в ТРЦ, а другий виглядав старшим за мене. Виходить, що це друга сім’я.
А вони перша та основна. Я зненавиділа батька. А мати довго плакала. Потім найняла продавця, сама засіла вдома. І продовжувала плакати. До приїзду батька залишався тиждень, коли мама, виплакавши сльози, заспокоїлася. І одного разу завела серйозну розмову зі мною. – Я в ньому помилилася. Але мені навіть немає тридцяти років, і маю свою справу, і улюблену дочку. Проживемо? – Проживемо! Я тобі допомагатиму! – Підтримала я її. Батька ми зустрічали удвох. Я стояла з ноутбуком та відкритим повідомленням від “доброзичливця”. Батько спочатку здивувався нашій зустрічі, потім, розглянувши, що на екрані, почав істерику. Мама заткнула його рухом руки і сказала: – Забирай речі та йди. Ти нам не потрібний. Так ми лишилися вдвох. І жодного разу про це не пошкодували…