У нас була чудова родина. Усі разом – батьки, я та сестра – часто їздили на відпочинок, завжди вечеряли разом, кожні вихідні гуляли у парку… Але коли мені було 14, батьки оголосили, що вони розлучаються. Чесно кажучи, я розуміла, що все до цього йде, адже остан нім часом батьки скандалили на рівному місці. Мені здавалося, що все через мене. Адже в дні роз лучення батьки обговорювали лише один момент: з ким я житиму.
Мама казала, що двох дітей вона не потягне, а тато пояснював усе тим, що у його батьківському домі, куди він повернувся, мешкають також його родичі. Коли я слухала ці суперечки, мені просто хотілося втекти з дому.
Але одного разу мама пов ідомила, щоб я збирала речі та їхала до бабусі. Але я не хотіла до неї їхати, оскільки вона мене ніколи не любила і була зі мною дуже суворою. За кілька тижнів я повернулася до мами. Коли я була у своїй кімнаті, випадково підслухала розмову мами телефоном. Вона говорила:Мені й так важко. А тут ще вона сидить на моїй шиї».
Я подзвонила татові і про все йому розповіла. Але він лише сказав, що все одно не може забрати мене до себе, а мама мене насправді дуже любить, просто хоче, щоб я виросла самос тійно дівчинкою. Але я не знаю, що робити.
Мені всього 14. На роботу мене нікуди не візьмуть, та й жити мені більше нема де: тут моя школа, друзі та знайомі. Як же я хочу якнайшвидше вирости і назавжди поїхати від цих людей і з цього будинку. Залишається лише чекати…