Мені вже за 60, і я вже понад 15 років працюю за кордоном. Коли сестра запропонувала мені цей варіант, я погодилася миттєво. Коли мені було 18 років, я одружилася з Олегом. Спершу у нас все було нормально. З нами під одним дахом жив мій батько. То був його дім, а чоловік нічого іншого не пропонував. Коли народилися діти, ми ледве зводили кінці з кінцями. Але коли доньки подорослішали, ми змогли вільно зітхнути.
Саме тоді я зрозуміла, що настав час змінювати своє життя. Після розвалу країни в нашому селі настала така тенденція: всі, хто мав змогу виїхати, зробили це. Сестра не стала винятком. Вона поїхала до Італії, і лише за кілька років змогла вислати сім’ї стільки грошей, що вистачило на ремонт квартири та купівлю нової машини. І ось, коли мені надійшла пропозиція, я не думала жодної секунди. Сестра допомогла мені в чужій країні, а я була мотивована тим, що треба допомагати дочкам.
Вони обидві жили з сім’ями чоловіків, зі свекрами було важко, тому купити їм окреми квартири стало моєю мрією. Досягнула я цієї мети лише за 7 років. Купила їм однушки, а далі послала їм сумки, набиті якісним одягом та подарунками. Чоло вік старшої дочки наслідував мій приклад, заробив грошей у Німеччині, тому вони вирішили продати однушку і купити троячку. Чоловік молодшої працював на батьківщині, але і їм вдалося розширити свою житлоплощу якраз до появи дітей.
Зараз я залишилася без чоловіка та мами. Обидва пішли на той світ після тривалої хвороби. Тиждень тому мені зателефонувала донька та повідомила, що її сини – мої онуки – планують весілля. Причому практично одночасно. Але дзвонила вона не просто повідомити, а просити про фінансову допомогу. Під час цієї розмови я зрозуміла, що своє вже відорала, тож відмовила та кинула слухавку. Мене ще кілька днів мучила совість, але тепер я впевнена, що вчинила правильно. Якщо не стримати їх апетити, то вони не злізуть з моєї шиї до кінця моїх днів.