Коли моя донька Віка повідомила, що вона вагітна, то радість була у всієї нашої великої родини. Вона за Костею вже давно заміжня, років 5. Спочатку вони будували міцний фундамент для своєї сім’ї. Спочатку вирішили квартирне питання, зробили чудовий ремонт. Потім почали часто мандрувати, світ пізнавати. А потім уже задумалися про дитину. Спочатку все ніяк не виходило, але сполох вони не забили, просто терпляче чекали. І ось момент настав.
Костя був такий радий, завжди мріяв про сина. Під час вагітності Віки він постійно був поряд із моєю дочкою. Усі аналізи разом із нею здавав, на УЗД ходив, навіть магазинами з нею бігав. Я була впевнена, що Костя буде чудовим батьком, бо він просто чудовий чоловік для моєї доньки. Але самі пологи у Вікі пройшли трохи важче, ніж ми очікували. Довелося робити кесарів, після нього доньку з онуком не виписували днів 20, вони були під наглядом лікаря. Усі дуже хвилювалися, Костя собі місця не знаходив. Але коли здоров’я обох зміцніло, то Віку виписали. Кості з його нервами вистачило на 10 днів.
А потім він увечері прийшов додому не тверезий і заявив: -Якщо ти не можеш впоратися з тим, що він постійно ниє і репетує, то оформи відмову і здай у дитячий будинок. Набридло вже цей плач слухати, я божеволію. Після цих слів Віка зрозуміла, що більше не зможе жити з такою людиною. Хоч він і був не тверезим, але це він говорив своєю підсвідомістю, про це Костя насправді й думає. Віка зібрала речі та переїхала з маленьким онуком до мене. Костя поки що продовжує пити, не приходить до тями. Що буде далі і як вчинить Віка – поки невідомо.