П’ять років тому, одразу після здобуття диплома про вищу освіту, я прийшла працювати до цієї фірми. Мене, на співбесіді у відділі кадрів одразу ж попередили, що службові романи у фірмі заборонені. Тоді це у мене викликало лише усмішку. Що, що, а службовий роман на той момент мене не цікавив. Я була орієнтована на кар’єру. Мріяла стати висококласним фахівцем.
Я з головою пішла в роботу, старалася, на всі боки не дивилася. Та й дивитися не було на кого. Практично всі співробітники були набагато старші за мене і сімейні. Начальство цінувало мою працьовитість і рік у рік підвищувало мені зарплату. Так я пропрацювала чотири з половиною роки. Але півроку тому до нас на фірму прийшов Макс. Його направили до сусіднього відділу, а за місяць, на корпоративі, присвяченому ювілею фірми, ми з ним познайомилися Мені одразу впав у вічі молодий, високий, стрункий співробітник. Я йому теж сподобалася.
Макс запросив мене на один танець, а потім на інший. Потім ми всю вечірку провели разом. Наше спілкування не обмежилося корпоративом. Через місяць я зрозуміла, що закохалася по-справжньому. Макс мені відповідав тим самим. Пам’ятаючи про табу на романи, ми докладали величезних зусиль, щоб приховати наші стосунки від начальства. Але видно погано ми шифрувалися, бо колеги нас «розкусили». Ми з Максом уже місяць жили разом, коли мене викликали до начальника.
— Я в курсі ваших відносин з Максом… Ні, на якість роботи це поки не вплинуло… Але, якщо ви посваритеся, то намагатиметеся нашкодити один одному, що вплине на продуктивність. Тому у нас табу на службові романи… Або ви розлучаєтесь один з одним, або фірма розлучається з одним із вас! Ви маєте тиждень часу. Мене не влаштовує ні той, ні інший варіант. Макс каже, що він звільниться. Але якщо він піде, а потім пошкодує про це, то звинуватить мене в тому, що трапилося. Чи не знаю, як бути?