Я з дитинства знаю, що треба поважати старших, поступатися місцем у транспорті, допомагати. Але згодом і з досвідом також зрозуміла, що іноді потрібно відстоювати свої права, навіть якщо до тебе звертається хтось старший. Іноді трапляються дуже нахабні. Нещодавно я повинна була поїздом поїхати до іншого міста. Потрібно було провести там добу, тому я вирішила подбати про те, щоб мені дісталося нижнє місце в плацкарті.
Мені це дуже важливо, адже у мене невисокий зріст і забратися нагору мені дається дуже складно. До того ж, місяць тому я перенесла операцію і мені заборонені фізичні навантаження. Зі мною мали їхати чоловік-пенсіонер та бабуся з онукою. Бабуся теж була літня, а внучці було 12–13 років, але вона була високого росту. У старших місця були нагорі, а в нас із дівчинкою внизу. Як тіл ьки бабуся побачила, що на нижній полиці тендітна дівчина, тобто я, зраділа і почала робити натяки, мовляв, дуже рада, що попутники хороші, що дівчина поміняється з нею місцями, займе її місце нагорі, а вона спатиме внизу.
Якщо ви не зрозуміли, вона мала на увазі мене, а не свою онучку. Вона постілила ліжко внучці незважаючи на те, що вона не мала, цілком могла сама це робити. Я намагалася ігнорувати її натяки, поки могла. Пряме прохання поки не надійшло. Але вже надв ечір, розчарувавшись у моїх уміннях розуміти, бабуся прямо сказала мені, мовляв вона старенька, я повинна бути гарною дівчинкою і поступитися своїм місцем їй. Зазначу, що жодних виразів, як «будь ласка» чи «можна», не пролунало. Я розповіла їй про мою нещодавню операцію, але їй було все одно. Вона лише кричала:
Як тобі не соромно? Куди дивилися твої батьки? Потім я запитала у неї, чому вона не просить у своєї онуки, поступитися своїм місцем їй, дівчинці від цього нічого не буде. Вона так обурилася, наче я сказала щось ганебне. По тім вона спробувала соромити мене громадською думкою. Вона звернулася до пасажирів із сусіднього купе, ті вже чули нашу сварку і знали, в чому справа. Хтось із них запропонував бабусі своє нижнє місце, але й це їй було не до вподоби. Зрозумівши, що їй не вдалося натиснути на мене громадською думкою,
вона пішла до провідниці і поскаржилася. Жінка прийшла, подивилася наші квитки і заявила бабусі, що я маю всі права на нижню полицю, і вона не може змушувати мене поступитися їй своїм місцем. Зрештою я залишилася на своєму місці, а бабуся піднялася нагору. Якщо для неї понад усе своя зручність і зручність своєї онуки, навіщо це я повинна на шкоду собі поступитися їй своє місце? За цю мені історію ні крапельки не соромно. З такими людьми інакше не можна.