Після дівич-вечора подруги поверталися додому на таксі. Вони були втомлені, але дуже задоволені ввечері. Вони провели з дівчатами кілька веселих годин, але це коштувало не так вже й дороrо, в рамках бюд жету студенток. Таксист навіть запропонував дівчатам без додаткової оnлати заїхати до магазину за водою чи соком. — Дякую вам велике, ви нам дуже доnомогли. Відмінний сервіс, – сказала Олена. Вони їхали нічним містом. Було затишно та красиво. — Яке ж приємне нічне свіже повітря. — Олен… — Рит, уявляєш, я могла б вступити до іншого вишу, і ми б не познайомилися. Мені так добре тут. Це місто стало частиною мене, мого життя, і ви теж.
— Олена… — Я така вдячна долі, батькам… — Олена? — Що трапилося? Тобі раніше подобалося, коли розповідаю. — Мені й зараз подобається. Просто, я маю запитати в тебе дещо. – Слухаю. — У тебе є така таєм ниця, якою ти не можеш поділитися з твоєю близькою людиною, але знаєш, що це неправильно? Олена замислилась. — Рит, не пригадаю. Про все ви знаєте, ти, мамо… — А ось у мене є дещо. (St/MQ) — І яка це таєм ниця? — Гаразд, я передумала. Рита заснула. Олена навчалася у першому курсі, коли Рита перевелася до них. Вона була старша за них на півтора роки. Виявилось, що вона перевелася з іншого інституту. Що було причиною, ніхто не знав. Про її сім’ю також нічого не відомо. Дівчатка знали, що Рита живе в області, але за рік була у батьків лише раз. Олена доставила Риту додому.
Це була квартира її бабусі, яку дісталася Ріті у спадок. Водій допоміг їм піднятися додому. Олена вже думала, як скоріше доїхати додому, чи залишитися біля Рити, адже завтра мав бути банкет. Олена знала, що Рита живе сама, навіть її майже наречений не залишався в неї з якоїсь причини. Тож побачивши жінку в роках ще й з візком, здивувалася. — У Рити постійно якісь гості. Краще дітьми б займалася. Я йду, розбудіть її. Олена була непорозуміння. — Рито, прокинься! Вони твої? — Так, мої. — Потрібно розповісти Дімі. Як ти змогла так довго приховувати їх від нас. — Ні, він не зрозуміє. Не знаю. Мама сиділа з ними. Розповім, потім, якось… — Ти уявляєш вираз його обличчя в ЗАГСі, коли він дізнається? Не можна так, ти його любиш. Подзвони та розкажи. Рита погодилася. — Ну що? Що він сказав. – Він не приїде.