Мені зараз сорок два роки, у мене сім’я діти. Я згадую свою молодість огидою і вдячна батькові за її той вчинок, який направив мене на вірний шлях. Мій тато за сьогоднішніми мірками був «крутим » чоловіком. Він був успішним біз несменом, забезпечував нашу сім’ю всім. Все, про що я могла мріяти, у мене було: брендові наряди, туфельки, сумочки, а ось совісті у мене зовсім не було. Я ходила в найкращу платну школу, мій коло складався з таких же татових дітей, якою була я. а інших наших однокласників, які були нижче нас за статусом, ми ненавиділи і терпіти не могли. А ось тато незважаючи на свій статус і своє майно, вмів поважати людей, і ставився до всіх однаково, незважаючи на те, людина була баrатим, або бідним, прибиральником, або банкіром.
Незабаром я закінчила школу. У мене не було ні найменшого сумніву, що тато знайде для мене найкращий вуз і домовиться, щоб я вступив. Але батько заявив, що надходити я буду сама. Тоді я його ненавиділа. У всіх моїх друзів батьки як батьки, все налагодили, а мій відмовляється. Я стала влаштовувати сkандали, вередувала, хотіла домогтися свого, але даремно. Батько був непохитний. Вступати до вузу Я не змогла, а в технікуми або в училища я не хотіла йти. — Там одні ніщеброди! — А ти, сама, хто така? Що з себе уявляєш? Що у тебе є, все моє! Я все заробив сам, чесною працею. А що ти робила всі ці роки? Навіть чашку за собою не мила! Яким я був дурнем! Засліплений батьківською любов’ю Я не помічав, що ти перетворилася на таку… нічого, ще не пізно. Даю тобі тиждень, щоб ти поступила кудись і переїхала в общагу. Щоб тебе через тиждень тут не було.
Буде стипендія, будеш жити на неї, Ні, будеш підробляти. У підсумку я поступила на кухаря, переїхала в стару общагу. Сусідки були якісь дівчата з сіл, з ними не спілкувалася. Знову спробувала сkандалити, повернутися додому, або роздобути гроші, батько відмовив. Мої друзі перестали зі мною спілкуватися, вважали мене ніщебродкой, А сусідки по кімнаті ділили зі мною хліб. Я влаштувалася на роботу офіціантом, і стала обслуговувати таких же баrатеньких, якою я була тоді. І стала ненавидіти, їх і себе, що була такою. Я переосмислила цінності свого життя, стала цінувати людей адекватними критеріями. Тільки тоді, прийшовши до Батька, Він мене прийняв. — Кухар вам не потрібен, батько? Він обійняв мене і заnлакав. Я попросила у нього вибачення. Відтепер, моє життя змінилося. Я вдячна батькові, що своїм вчинком врятував мене від незворотного. Зараз я виховую своїх дітей, вчившись на помилках батька. Вони вміють поважати людей і знають ціну грошам.