— Ти куди пропав? Чому на дзвінки не відповідав? — Накинулась дружина, як тільки Сергій зайшов додому. – Зарядка сіла. Був на побаченні, – відповів він Тетяні. — Яке ще побачення? З тебе пісок сиплеться! — Нічого не сиплеться. Подумаєш, сімдесят років, — пирхнув чоловік. — Стривай?! А це що тебе на щоці? Помада? — Раптом насторожилася Тетяна. — Ну я ж говорю, був на побаченні. А коли побачення, то й помада, — незворушно відповів він. — Скільки їй років?! – Тетяна починала закипати. — Тридцять п’ять. Танечко, ти не хвилюйся. Тобі це шкідливо. Ну, подумаєш, дівчинка поцілувала старого. У нас все було пристойно.
— Де ти її знайшов? – Пашка познайомив. — Який ще Пашка?! — Син твій. — Зра дники! Обидва! Мені навіть виrнати тебе з дому не можна, посміховиськом стану. — Чого це «зра дники»? І чому одразу «виrнати»? Павло мене зі своєю нареченою покликав знайомитись! Тетяна на хвилинку завмерла, осмислюючи сказане, потім знову пішла в атаку. — А чому він мене не покликав? – Бої ться. Ти ж якась запальна. Відразу наговорити можеш всякого. Характер у тебе різкий. — Нормальний у мене характер, не намовляй. Ну і як звати дівчинку? Вона тобі сподобалася?
— Світлана її звуть. Дуже сподобалася. Так що давай, починай ла яти мене всіма словами. І по сину пройдися кілька разів. Коротше виливай весь свій негатив. Щоб завтра в твоїх устах лише ласкаві слова залишилися. — Завтра… Ласкаві слова… А чому завтра? — Стрепенулась Тетяна. — Бо завтра вранці Паша приведе Світлану знайомитись з тобою. Тож виливай увесь свій негатив на мене. Щоб завтра вранці в тобі залишався лише позитив. — Перестань обмовляти мене, — пробурчала дружина. І раптом підскочила, — Господи! Завтра зранку! Чим я їх пригощатиму! — Ну, у твоїх кулінарних талантах я не сумніваюся…