Я мріяла стати учителем ще з п’ятого класу середньої школи, причому в мене ця мрія з’явилося абсолютно спонтанно. Але якщо бажання є, та й розумом я ні від кого не відставала, плюс з дітьми ладнаю, то чому б і ні… Я думала, що, якщо не бути занудою чи істе ричкою, бути вчителем — дуже медитативна робота, та й багато зусиль не вимагає, якщо любити свою справу. Зрештою мені вдалося стати викладачкою анатомії в одному медичному коледжі, не в найпрестижнішому, але все ж таки медичний — він і в Африці медичний. За весь час роботи там у мене накопичилося чимало усіляких історій, і про найдивовижніший з них я розповім зараз. Історія пов’язана з ученицями, які мені запам’яталися найкраще у всьому коледжі.
Маша та Даша – доньки якогось бізнесмена, який заробив собі ім’я впливового бан дита у дев’яностих, а в наш час став зразковим сім’янином, який забирав дівчат з коледжу особисто, хоча мав купу водіїв. Маша — дуже розумна дівчинка, і процвітає вона не тільки в анатомії … в учительській раз у раз говорять про те, як з нею приємно вести урок, але того ж не сказати було про Дашу, яка була повною протилежністю Маші. Ще тоді мені здавалося, що Даша, перепрошую за слово, дурна, я навіть припускала, що в неї якісь проблеми були зі здоров’ям, вона просто нікого не слухалася, займалася під час лекції чим хотіла, тільки не уроками.
І ось, на перездаванні за анатомією, вона набрала 100 балів зі 100. Такий результат не спостерігався навіть у найкращих учнів коледжу, і тоді мені здалося, що щось тут нечисте. Наступного дня я влаштувала їй перевірку, задавала різні запитання, схожі на ті, що були в тесті, і на все вона відповіла без жодної помилки. Тоді я поцікавилася, в чому причина того, що вона не вчилася протягом усього року, на що отримала найвідповідальнішу за все моє життя відповідь: — А мені ліньки.