Ця історія тягнеться за мною все моє життя. Я завжди думала, що є час, я обов’язково все встигну. Але це зовсім не так. Колись, коли мені було 12 років, мої батьки роз лучилися. Мені було важко переживати цей розрив. З розлученням батьків мені потрібно було вибрати ніби чийсь бік, але я не могла визначитися. Ініціатором роз лучення була моя мати. Вона пішла до іншого чоловіка, і я завжди вважала її винною. Тільки зараз я розумію, що мама пішла від батька, бо він завжди був безініціативним, не хотів працювати, сидів удома. Щоб це зрозуміти, мені зажадали 10 років життя вдалині від батьків і спілкування з родичами мами.
Спочатку після роз лучення я жила то з мамою, то з татом. Я не хотіла робити вибір, я любила двох. Коли мені виповнилося 18, я виїхала з міста та винайняла квартиру. Пізніше я заkохалася в одружену людину. Він пішов із сім’ї, а його дружина продовжувала дзвонити йому і говорити, що чекає на нього все ще. Напевно, живучи із цією людиною. я усвідомила та зрозуміла, що я теж зруйнувала чийсь шлюб. Тільки тоді я зрозуміла вчинок матері.
Я куnила квитки та полетіла додому. Ще в аеропорту я дізналася, що мати серйозно хво ра. Усі 10 років я не підтримувала з нею зв’язок, вважала її винною. А зараз, приїхавши до рідного міста до мами, у мене залишався лічені години. Я хотіла попросити її прощення, і я це зробила. Я зрозуміла, що була не права. Я звинувачувала її у руйнуванні сім’ї. Я звинувачувала маму, що я не матиму одного з батьків. Я звинувачувала її, що вона покинула батька і пішла до іншого. Мама весь цей час намагалася підтримувати зі мною зв’язок, от тільки я цього не хотіла. Зараз, стоячи поряд з її ліжком, я розумію, як сильно я була не права. Ніколи не тягніть час, не відкладайте на потім, потім може не настати.