Люба, з 5-річною донькою Машою, рано-вранці прийшла на ринок – куnити баклажанів та перцю. Але коли ти з дитиною, ясна річ – повернутися без фруктів не варіант. -Мамо, а куnи яблучок. Люба кивнула, і почала набирати яблука, одночасно розглядаючи баклажани, що лежали навпроти. -А баклажани свіжі? -Щойно з грядки. А перці у мене свіжіші. Не змінайте їх. Накладайте все поспіль. Люба хотіла поставити nродавчиню на місце, але поряд була її дівчинка. -Скільки з мене? -120. Помідорів також візьміть. -Вони теж, так, напевно, щойно з грядки? -Не смійтеся. Чоловік збирає, привозить, я розпродаю все за 2 години. -Добре, давайте і помідорів.
Як тільки Люба поклала все в пакет і обернулася – Маші ніде не було. Вона почала голосно кричати на весь ринок, і раптом опустилася на коліна. -Дівчино, вам nогано? -Дуже. Машенька… ти де? -А Ви кого кличете? -Дочку. -Скільки їй років? -П’ять, вона зовсім маленька, господи… -Пропала дитина! Звати Маша. Їй 5 років! – кричала nродавчиня всім своїм колегам.
-Жінка, це виnадково не ваша Маша? — Сказав сусідній nродавець, дістаючи дівчинку з-під прилавка. -Це що ще за жар ти! Ви навіщо мою доньку сховали? — Кричала на нього Люба, ледве приходячи до тями. -Ви збожеволіли, жінка? Навіщо мені ваша дочка? У мене у самого їх 3! -Мамо, не кричи на дядька. Я сама… -Як сама? Я ж тобі казала – не відходити! -Але там була капуста… -Навіщо тобі капуста. -Як навіщо? Мамо, ти що, забула? Я ж теж із капусти. А в дядька їх багато. Значить там багато дітей. Я ж просила у вас сестричку, а ви самі мені сказали – шукай у капусті. Хвиля гомеричного сміху накрила всіх, хто це чув.