У нас з сестрою різниця у віці в шістнадцять років. Напевно, тому ми не стали кращими подругами. Були дуже різними. У наших батьків була аптечна мережа. Можна сказати, ми були заможною сім’єю. Іра переїхала в інше місто вчитися і працювати. Батьки продовжували її забезпечувати продуктами, nлатили за її квартиру, давали rроші на інші витрати, незважаючи на те, що вона сама неnогано заробляла. Мама розповідала, що та змінювала хлопців як рукавички, не поспішала будувати серйозні стосунки. Скоро Іра отримала диплом. Батьки подарували їй квартиру і призначили завідуючої однієї зі своїх аптек, продовжували доnомагати їй фі нансово. Одного разу Іра познайомила нас зі своїм хлопцем, з яким у них були серйозні стосунки. Вони разом жили в квартирі Іри. Діма-скромний, сором’язливий хлопець.
Його виховала мама, батька він не знає. Батькам він відразу сподобався. — Іра, який він хороший, — говорила мама, — нічого, що мало заробляє, головне, бути хорошою людиною. Ким він працював, не пам’ятаю, але заробляв мало. Через півроку, в черговий раз, коли Іра приїхала до нас в гості, ми з мамою помітили на її пальці колечко. Вона розповіла, що Діма зробив їй пропозицію, але вона не поспішає прийняти його, так як сумнівається. Ми з мамою стали за неї переживати. Я поїхала до неї в гості, коли Діми не було вдома, щоб поговорити з нею. — Може у вас щось сталося, про що ми не знаємо? — Ні. Просто скоро мені вже сорок, Я хочу дітей і сім’ю. Але шлюб дуже серйозне рішення, я повинна бути впевнена в ньому. Незважаючи на ці сумніви, Іра через кілька місяців прийняла його пропозицію. Вони з Дімою часто ходили до нас в гості. Він звик до нашої сім’ї, і ми до нього. Батьки на честь весілля подарували йому машину. Вони поїхали разом в салон, і Діма сам вибрав собі машину. Батьки оформили машину на Іру і Діму порівну.
Скоро батьки вирішили також nодарувати подружжю ділянку, щоб побудувати там будинок. — Ви ж скоро наро дите дітей. Вам потрібен великий будинок-говорила мама. Але Іра не дозволила їм зробити це, вона знову сумнівалася в чомусь. Я переїхала в інше місто, вчилася і працювала. Приїжджала додому тільки у свята. Через рік подзвонила мені мама, і повідомила, що Іра з Дімою роз лучаються. Виявилося, сталася велика сварkа і вже не в перший раз. Діма виявився не таким вже скромним і сором’язливим, коли справа дійшла до розділу майна. Він зажадав половину вартості машини, також продав всю техніку з квартири, мовляв, вони куплені на rроші, які подарувала йому на весілля його мама. — Нічого ти не отримаєш! Всі ці роки ти жив за рахунок rрошей моїх батьків, а зараз наважуєшся вимагати що-небудь? — говорила я йому по телефону. Він просто посміхнувся. Він домігся свого. Це було великим уроком для нашої сім’ї.