Так було завжди, з самого дитинства. Я була небажаною дитиною, мої батьки ніколи не приховували цього. У нас із сестрою була не така вже й велика різниця у віці – лише три роки. Тому я традиційно доношувала одяг сестри. У п’ятому класі я була набагато вища за свою сестру, але все ще носила її одяг. Ми ходили до різних шкіл, тому ніхто не помічав, що я ношу її речі. Стала носити нові речі лише у старших класах. Для батьків сестра була особливою: вона ходила на курси, для неї наймали вчителів. Літні канікули я проводила у бабусі, а сестричка з батьками їздила на море. Мені ніколи не спадало на думку боротися, домагатися справедливості будь-яким чином. Мені не подобалася ситуація, але я боялася щось зробити.
У мене була низька самооцінка: це не дивно. Моя сестра обрала найпрестижніший ВН З, але не вступила до бюд жету. Батьки були проти оnлачувати таку високу су му. Я теж вступала, але батьки мені сказали: «Якщо надійдеш на бюджет — добре. Якщо ні, шукай роботу». Я надійшла на бюд жет, але ніхто не зрадів із цього приводу, навіть не привітали. Я зібрала речі та переїхала до гуртожитку. Мені набридла байдужість батьків. У гуртожитку я зустріла хлопця, за якого згодом вийшла заміж. Я заваrітніла на п’ятому курсі, і ми вирішили відсвяткувати весілля.
Мої батьки були обурені цією новиною. Вони вимагали, щоб я позбавилася дитини. Вони кричали на мене, назвали мене безсоромною, сказали, що не будуть присутні на моєму весіллі, не дадуть мені rрошей. Водночас, вони куnили для сестри дороrу іномарку. Я наро дила сина, чоловік був у захваті. Батьки зателефонували та привітали мене. Їх не цікавило моє життя. Нещодавно моєму синові виповнилося п’ять років. Батьки чоловіка nодарували нам квартиру, син ходить до дитсадка, я чекаю другу дитину. Якось мама зателефонувала мені і повідомила, що моя сестра виходить заміж. Сказала, що для її весілля у них немає rрошей, і я маю взяти kредит. Я відмовила. І сказала, що в мене більше нема ні батьків, ні сестри.