У мене, моєї мами та сестри Олі у власності були дві квартири. В одній ми жили втрьох, а інша квартира була порожня. Ми завжди хотіли зробити в ній ремонт та здавати, але у мами весь час руки не доходили. Тільки й робили, що сплачували рахунки. Коли Оля зібралася заміж, мама вирішила віддати квартиру їй як весільний подарунок. Мені тоді було 20 років, і я запитала у мами, мовляв, коли я виходитиму заміж, вона і мені квартиру подарує? -Звичайно, подарую.
Олі я зараз віддам однокімнатну , а тобі залишиться наша двокімнатна квартира. Я вдало вийшла заміж і переїхала до квартири чоловіка. Незабаром у нас народилося двоє дітей. Однак у якийсь момент наш шлюб почав тріщати по швах, а тут ще одне лихо – захv оріла мама. Після безрезультативного лі kування мама пішла з життя. Після пох 0p0nу до мене прийшла Оля – ділити квартиру.-У сенсі, ділити? -В прямому. Якби мама реально хотіла віддати тобі квартиру, вона написала б це в заповіті. А раз ніякого папірця немає – ділитимемо його порівну. -А ти не пам’ятаєш розмови з мамою перед твоїм весіллям? -Нічого не пам’ятаю. Я не могла зрозуміти, чому сестра поступає таким чином. Адже я була впевнена, що квартира дістанеться мені – так казала мама.
Отже, будувала плани на життя з урахуванням того, що маю своє житло. Зараз я не знаю, на кого ображатись. На маму, яка не склала заповіт, чи на сестру, яка поводиться як пацюк? Може, ображатись взагалі не варто? Із чоловіком ще не все втрачено, шлюб можна і врятувати. Чи варто витрачати нерви на судові засідання? Думаю, краще продати мамину квартиру, половину суми віддати сестрі та більше з нею не спілкуватися.