Син одружився 7 років тому. Невісточку я покохала відразу – прекрасна дівчина, з якою у мене склалися теплі та близькі взаємини. Молоді подарували мені онучку, якій уже 3 роки. Все у них було добре: працювали, взяли квартиру в іпотеку, придбали заміську ділянку, почали будувати будинок. Подруги заздрили мені. Говорили, мовляв, у наш час важко знайти чудову пару для свого сина.
Можете уявити мій стан, коли до мене долетіла новина про їхнє розлучення. Що трапилося? Як могло все так швидко перевернутись? -Просто почуття згасли, ніхто нікому не зраджував, ми залишилися друзями – коротко підсумував мій син. Я одразу ж зателефонувала невістці та попросила про зустріч. Дивно, але вона підтвердила слова сина. -А ви про Дашеньку подумали? Я розумію, що у сім’ї можуть бути проблеми. І в мене так було. Але ми з чоловіком щоразу мирилися і зберігали сім’ю – заради нашого сина. -Мамо, не переживайте ви так. Усі живі та з dорові. А це головне – відповідала мені невістка. З того часу минуло півроку.
Невістка регулярно заходила до мене на чай, і я щоразу читала в її очах жаль … Уже вигадала кілька планів, як можна помирити дітей, але тут пролунав телефонний дзвінок від сина. -Мамо, ви у вихідні вдома? Чудово. Приїду познайомити вас із своєю новою дівчиною. Яка ще нова дівчина? Від хвилювання я мало не зомліла! Зараз я не знаю, як вчинити у цій ситуації. Подруга радить прийняти вибір сина: молодь нині така, все у них дуже швидко. Але як я можу забути свою улюблену невістку? Як я зможу втриматися від порівнянь? Псувати стосунки із сином я не хочу. А що робити – не уявляю.