– Син , я тебе так чекаю, ти не уявляєш, — говорила по телефону Олена Володимирівна, — я з цієї твоєї Катею вже не можу! – Мам, вона моя дружина, змирися вже! – Яке «змирися», сина? Виганяти її з дому пора! Не дослухавши слова матері Андрій повісив телефон. Він це зробив не від злості, а тому що у нього вже не було ні фізичних сил тримати телефон, ні моральних вислуховувати скарги мами. Андрій і Катерина в шлюбі вже 7 років. За всей цей час невістка зі свекрухою так і не змогли знайти спільну мову. Що б Катя не робила – все було не так. Кілька місяців тому здоров’я Андрія почало стрімко погіршуватися, і ось, все дійшло до того, що його поклали в лікарню.
Олена Володимирівна тоді переїхала у місто, щоб бути ближче до сина, але насправді вона 24/7 псувала нерви бідної невістки. – А ну, пішла з квартири! – кричала Олена, стоячи перед дверима спальні Каті, — я зараз дільничного викличу! – Баб, що знову? – запитав онук, який вийшов з своєї кімнати на крики. – Твоє горе-мати твого батька в лікарню відправила, збирається і на той світ відправити, скоро і я ляжу… і ти! – Все, вистачить, — Катя вийшла з кімнати, — заспокойтеся, мені зараз не до дурних розборок. – Ах, дурних… я зараз Андрію подзвоню, гадина! – Я сказала вистачить!
Катя вихопила телефон з рук свекрухи, – невже ви не розумієте, що йому і без ваших дурних розмов важко? Андрію зараз потрібна підтримка, а не те, що ви робите, Олена Володимирівна. Ви завтра ж зберете свої речі, і я вас відвезу на вокзал. Не хвилюйтеся, квитки для вас куплю теж я. Я не стерплю більше ваших істерик в своєму будинку. Так, ви правильно почули: це мій дім! А зараз я піду спати, і щоб і писку вашого я до ранку не почула. Олена стояла, як укопана. Вона ж звикла самою обурюватися, а тут невістка підключилася. – І що я роблю не так? Яка молодь егоїстична пішла… — похитала вона головою.