У тихій безтурботності залитої сонцем кімнати дві однакові сестрички сидять одна навпроти одної, їхні пухкі личка освітлені м’яким золотистим сяйвом. Ці малятка-близнюки з однаковим виразом широко розкритих від подиву очей повністю поглинені присутністю один одного. Навколишній світ стає незначним, коли вони вступають у мовчазний, заворожуючий обмін думками.
Їхні крихітні ручки ніжно лежать на підлозі, час від часу простягаючи один до одного руки, немов бажаючи доторкнутися і підбадьорити один одного. Їхні очі, яскраві і цікаві, дивляться один на одного так, що це говорить багато про що без єдиного вимовленого слова. Це момент чистого зв’язку, загального розуміння, яке тільки вони можуть по-справжньому оцінити.
Тихе воркування близнюків і їхнє хихикання час від часу надають сцені мелодійну гармонію, вони легко спілкуються на своїй рідній мові. Кожен погляд, кожен жест несуть в собі глибину почуттів, яка виходить за рамки їхнього юного віку. Ця ніжна взаємодія відображає суть їхніх відносин – зв’язку, що виникає в утробі матері і розквітає з кожним днем.