Хоч як намагався Микола завести свою машину, не виходило. Залишивши її на службовій стоянці, він попрямував до зупинки, хоча справа була термінова: він поспішав до однієї з філій своєї фірми. Взагалі для нього вечір був зіпсований, він думав про те, щоб хоча б у транспорті було місце. В автобусі було багато місць, сів він біля вікна. Перед Миколою сиділа жінка років п’ятдесяти.
Хоч як намагався Микола завести свою машину, не виходило. Залишивши її на службовій стоянці, він попрямував до зупинки, хоча справа була термінова: він поспішав до однієї з філій своєї фірми. Взагалі для нього вечір був зіпсований, він думав про те, щоб хоча б у транспорті було місце. В автобусі було багато місць, сів він біля вікна. Перед Миколою сиділа жінка років п’ятдесяти.
«Звідки вона мені знайома…»,- думав він. Жінка, відчувши на собі погляд, подивилася на Миколу, і очі її засвітилися. — Коленько, ти змужнів, давно тебе не бачила! Він по голосу зрозумів, та й цю посмішку неможливо переплутати… це ж тітка Іра… Миколай був проблемним учнем, хоча вчився завжди добре. І ось вкотре безглуздо пожартував на уроці. Викликали батьків до кабінету директора. Вийшов із кабінету з прямою спиною і високо піднятою головою. Двері зачинилися — він поник. І тут до нього підійшла тітка Іра і замість повчальних розмов сказала кілька теплих слів і підтримала його.
Паралельно з розмовою вона інтенсивно очищала підлогу спеціальною рідиною. — Тьотю Іро, чому ви так намагаєтеся, незабаром суботник, ми все зробимо! — Якщо не зроблю, вам ще більше роботи доведеться робити. Та й я не люблю робити все тяп-ляп, такий характер. Колі стало не по собі від цих слів. З того часу він допомагав тітці Ірі, вона ж завжди привітно зустрічала, як і всіх. Вона була дуже справедливою. Можна вважати це суперздатністю. Незрозуміло як, але вона завжди опинялася у потрібному місці у потрібний час.