Минулого четверга мені зателефонував син і запитує, чи можна привезти до мене онука на вихідні, мовляв, хочуть розслабитися та присвятити час собі. – Звичайно привозь. Я по ньому скучила, відповіла я. У п’ятницю з ранку я пішла в магазин і прикупила усіляких смакот для онука. Нечасто його привозять до мене, а тут на два дні. Треба розстаратися та побалувати хлопчика. Я йому і сиру купила, і олії, і ковбаски, і печива. Сама я це не їм. Я ходила щаслива у передчутті зустрічі з онуком. Увечері, готуючись до зустрічі, приготувала вечерю. Син привіз онука, поки хлопчик роздягався, простяг пакет. –
Мам, тут ліkи. Тимошка у нас трохи за хворів. Ліkар сказав, що нічого стра шного. Але ліkів попити йому доведеться. Там на папері все розписано, коли які ліkи йому давати. Поки він говорив, Тімко зайшовся в кашлі. Зупинитись не міг. Вони зовсім з головою не дружать? Совість втратили? А якщо щось не так піде, бабуся буде винна? Все це я висловила синові і зажадала, щоб він забрав хлопчика додому. — Та я казав Томці, щоб залишити сина вдома. Але ж ліkар сказав, що небезпечного нічого немає. Тому й вирішили, що нічого стра шного не буде, якщо в тебе буде.
Ні ні. Такої відповідальності я на себе взяти не можу. Виліkуйте – привозіть. З радістю займуся онуком. І ще ось я дитині купила. Забирай із собою… Мабуть, щойно вони вийшли від мене, син зателефонував дружині, попередити, їдуть назад. Невістка зателефонувала мені і давай верещати: – Ви зірвали нам усі плани! Ви ж нам обіцяли! – А ти забула мене попередити, що дитина хвора. І взагалі, які плани ти можеш складати, коли у тебе хвора дитина?! Про який відпочинок ти можеш думати? – Поставила я її на місце. – З хворою дитиною поруч має бути мати, а не бабуся! Чи я не права?